Як захистити свої права у разі отруєння в кафе?

Споживач має право на те, щоб продукція за звичайних умов її використання, зберігання і транспортування була безпечною для його життя, здоров'я. Тобто, якщо вам як споживачеві реалізована продукція, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою - це є порушенням законодавства. В разі порушення прав споживача на підприємствах сфери обслуговування продавець (виробник, виконавець) і працівники цих підприємств несуть відповідальність, встановлену законом.

Як довести отруєння в кафе?

1. Доказом відвідування закладу є чек. Але, що робити якщо чек загублено?

Якщо ви розраховувалися банківською картою, то вам необхідно взяти виписку з банку. Якщо ж оплату ви здійснювали готівковими коштами, тоді необхідно підкріпитися свідками, які підтвердять, що ви їли в цьому закладі.

2. З чеком розібралися, тепер вам необхідно встановити причинно-наслідковий зв'язок між відвідуванням закладу і отруєнням. Для цього необхідно мати довідку від лікаря (висновок). Якщо ж отруєння було серйозним, і ви викликали швидку допомогу, то доказом буде виписка. Бажано, щоб лікар з ваших слів записав продукти, якими ви ймовірно отруїлися в закладі.

Куди звертатися?

Кожен заклад цінує свою репутацію. Тому часто подібні ситуації вирішуються з власником закладу, не доходячи до судових розглядів.

Для цього необхідно в письмовій формі написати претензію на ім'я і юридичну адреса закладу, вказавши:

• дату, час відвідування кафе;
• страви, які були вами замовлені;
• які наслідки для здоров'я ви отримали;
• докази (чек, висновок лікаря);
• загальну суму компенсації.

Також в претензії можна вказати, що в разі незадоволення вашого прохання ви змушені будете звернутися в суд.

Відправляти претензію необхідно цінним листом з описом вкладення, з повідомленням про вручення. Можна вручити претензію особисто, але в цьому випадку важливо, щоб представник кафе поставив вхідний номер, підпис і дату отримання претензії. Якщо ви написали претензію, то паралельно можна звернутися в Державну службу з питань безпеки харчових продуктів і захисту споживачів, з письмовою заявою з проханням провести перевірку діяльності кафе, попередньо описавши ситуацію, яка трапилася з вами.

Яку компенсацію можна вимагати?

Вам зобов'язані компенсувати матеріальні та моральні збитки.

Матеріальні збитки слід розраховувати виходячи з грошей, витрачених на лікування, загального рахунку за вечерю тощо.

Відповідно до ст.23 ЦК України моральна шкода полягає:

• у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
• у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
• у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Встановлення факту, що має юридичне значення

З роками не втрачає своєї актуальності питання встановлення фактів належності правовстановлюючих документів, яке виникає внаслідок того, що П.І.Б, місце і час народження особи, що зазначені в документі, не збігаються з П.І.Б, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або паспорті.

В житті трапляються випадки, коли громадяни не можуть використовувати правовстановлюючі документи, оскільки зазначені в них відомості про особу не відповідають записам у паспорті чи свідоцтві про народження або в інших документах.

Зазвичай, особа не помічає невідповідності зазначення відомостей про неї у документі, або при отриманні документа легковажно вважає це не суттєвим та не намагається своєчасно їх усунути.

Перешкоди виникають при необхідності оформлення майнових прав громадянина, наприклад, при оформленні спадкових прав, відчуженні права власності тощо. І зазвичай на цій стадії виникає необхідність усунення перешкод для реалізації прав, які виникли у особи внаслідок помилки при зазначенні відомостей про нього.

В першу чергу необхідно звернутися до державного органу, який видав відповідний правовстановлюючий документ, з проханням виправити виявлену в ньому помилку.

Якщо установа, яка видала цей документ, не може виправити допущену в ньому помилку, або така установа ліквідована, та архівні документи не збереглися, громадянин має право звернутися до суду з заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документу (ч.1 ст.4 ЦПК України, ст.15 ЦК України).

Згідно ЦК України встановлення факту належності правовстановлюючого документу відноситься до категорії про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до ст.315 ЦПК України до справ про встановлення юридичного факту відносять:

- родинні відносини між фізичними особами;

- перебування фізичної особи на утриманні;

- каліцтво, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню;

- реєстрація шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

- проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу;

- належність правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

- народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;

- смерть особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;

- смерть особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.

Заяву про встановлення факту належності правовстановлюючого документа можуть подавати:

➖ особа-власник правовстановлюючого документа, якій необхідно довести належність цього документа їй;

➖ спадкоємці померлої особи – власника цього документа для оформлення спадкових прав;

➖ утриманці померлого для одержання пенсії;

➖ інші особи, які мають інтерес у встановленні факту.

Заінтересованими особами є особи, взаємовідносини яких із заявником залежать від обставин, що підлягають встановленню і можуть вплинути на їх права й обов’язки.

Заінтересованими особами можуть бути: військкомати, органи внутрішніх справ, управління соціального захисту населення, управління Пенсійного фонду України, фінансові органи, органи виконавчої влади, навчальні заклади, органи страхування тощо.

Важливо зазначити, що справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об’єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають.

Заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

Заява, в обов’язковому порядку повинна містити інформацію: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт.

За подання до суду заяви про встановлення факту, що має юридичне значення фізичним особам необхідно сплатити судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Слід звернути увагу, що рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

Як можна отримати інформацію про вільні земельні ділянки

Відповідно до Земельного кодексу України кожен громадянин України може отримати безкоштовно землю для різних потреб у межах встановлених законодавством. Законодавством України не передбачено обмежень у виборі місця розташування земельної ділянки.

Таким чином, звернутися за інформацією про вільні земельні ділянки можекожен громадянин України.

Є два способи отримання відомостей про вільні земельні ділянки:

1. переглянути самостійно генеральний план села або зайти, використовуючи мережу інтернет, наПублічну кадастрову карту України й обрати в конкретному населеному пункті вільну земельну ділянку. Усі земельні ділянки, які зайняті, — виділені синім кольором. Ділянки, які не виділені кольором, можуть бути вільними, або про них не внесено інформацію в кадастрову карту. Публічна кадастрова карта містить великий об’єм інформації. Щодо інформації про земельну ділянку, то на ній можна побачити: графічне розташування земельної ділянки, її кадастровий номер, форму власності, цільове призначення, площу.

1. надіслати запит про надання публічної інформації дотериторіального органу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр).

Таким чином, інформація про наявність вільних земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності надається Головним управлінням Держгеокадастру у відповідній області.

Відповідно дост. 19 Закон України «Про доступ до публічної інформації»,письмовий запит подається в довільній формі.

Запит на інформацію обов’язково має містити такі дані:

· ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, за наявності;

· загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо. У Вашому випадку це інформацію про наявність земель державної та/або комунальної власності, які ще не надані у користування та можуть бути використанні та, в подальшому, передані безоплатно у приватну власність. За наявності, також, необхідно додати до запиту графічні матеріали (викопіювання, плани, креслення, схеми, тощо);

· підпис і дату (за умови подання запиту в письмовій формі).
Відповідно дост. 21 Закону України «Про доступ до публічної інформації», інформація на запит надаєтьсябезкоштовно, але у разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов'язанийвідшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк.

Відпустка за роботу з комп’ютером — це різновид щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, яка надається залежно від часу фактичної зайнятості роботою на комп’ютері

Відпустка за роботу з комп'ютером надається окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я ( п.1 ст. 8 Закону України "Про відпустки").

Хто має право на додаткову відпустку за роботу за комп'ютером

На цю відпутску мають право як громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами (установами, організаціями), так і ті, які працюють за трудовим договором у фізичної особи-підприємця (ФОПа). У п. 58 розд. XXII Списку № 2 зазначено: "працівники, які працюють на електронно-обчислювальних та обчислювальних машинах, мають право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці".

Національний класифікатор України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затверджений наказом Держспоживстандарту України від 28 липня 2010 року № 327, містить такі професійні назви :

- інженер з комп’ютерних систем,

- адміністратор системи,

- аналітик операційного та прикладного програмного забезпечення,

- оператор комп’ютерного набору.

Термін додаткової відпустки за роботу з комп'ютером визначається пропорційно відпрацьованому часу. Тому якщо працівник не весь час працює з комп'ютером протягом періоду роботи така додаткова відпустка може бути надана у термін менший, ніж 4 календарних дні.

Офісні працівники (секретарі, бухгалтери, працівники кадрової служби),які зазвичай, виконують роботу за персональним комп’ютером теж мають право на щорічну додаткову оплачувану відпустку за роботу з комп'ютером термін такої відпустки встановлюється залежно від часу фактичної зайнятості роботою на комп’ютері й теж не може перевищувати 4 дні.

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах (ч. 2 ст. 8 Закону України “Про відпустки"). Навіть якщо такі відпустки в колективному чи трудовому договорі не закріплені щорічні додаткові відпустки за особливий характер праці, передбачені законодавством, мають надаватися відповідним працівникам в обов’язковому порядку, у тому числі якщо колективний договір на підприємстві не укладено або в колективному договорі не встановлено гарантію щодо встановлення працівникам таких відпусток.

Компенсація за відпустку

Ця відпустка може бути замінена грошовою компенсацією. Але обов'язкове дотримання 2 вимог для працюючих:

Заява працівника (адже відпустка надається виключно за бажанням працівника);

Працівник використав 24 дні відпустки (щорічної чи/та додаткової) за відпрацьований робочий рік.

Якщо працівник звільняється з роботи, то він може:

або використати відпустку (всі невикористані дні). Наприклад, у 2019 році працівник не використав 2 дні, у 2020- 4 дні, то він може тримати відпустку тривалістю 6 каледарних днів;

або отримати грошову компенсацію за всі невикористані дні відпустки.

Відповідальність

За порушення при наданні цього виду відпустки вині особи несуть відповідальність згідно з законодавством:

Ненадання відпустки передбачає відповідальність у вигляді штрафу:

у розмірі однієї мінімальної зарплати для роботодавця (абзац восьмий ч. 2 ст. 265 КЗпП України);

у розмірі від 510 до 1700 грн. для посадових осіб роботодавця та фізичних осіб -підприємців(ч. 1 ст. 41 КУпАП).

Недотримання строків надання відпустки або умов перенесення передбачає відповідальність у вигляді штрафу:

у розмірі однієї мінімальної заробітної плати для роботодавця (абзац восьмий ч. 2 ст. 265 КЗпП України);

у розмірі від 510 до 1700 грн. для посадових осіб роботодавця та фізичних осіб -підприємців(ч. 1 ст. 41 КУпАП).

Ненарахування компенсації за невикористану відпустку у разі звільнення працівника передбачає відповідальність у вигляді штрафу:

у розмірі 10 мінімальних зарплат за кожного працівника, щодо якого допущено порушення для роботодавця(абзац четвертий ч. 2 ст. 265 КЗпП України);

у розмірі від 510 до 1700 грн. для посадових осіб роботодавця та фізичних осіб -підприємців(ч. 1 ст. 41 КУпАП).

Притягнути до відповідальності за такі порушення наділені правом уповноважені особи органів Держпраці(ст. 265 КЗпП України). Вони фіксують порушення в акті, виносять припис на усунення порушення. Якщо роботодавець:

не виконає вимог припису, тоді його може бути притягнуто до відповідальності.

Виконає вимоги припису (наприклад, виплатить необхідні кошти чи надасть відпустку), то штрафні санкції не застосовуються до нього.

Правочини із земельними ділянками

Найбільш популярнимиправочинами, пов'язаними з набуттям прав на земельну ділянку, є договори дарування, купівлі-продажу, користування (оренди, суперфіцію, емфітевзису, застави тощо).

За договором даруванняземельної ділянки одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно земельну ділянку (дарунок) у власність. В результаті укладення договору дарування право власності на земельну ділянку дарувальника припиняється і виникає право власності в обдаровуваного. При цьому обдаровуваний не здійснює будь-які дії в інтересах дарувальника.

За договором купівлі-продажуземельної ділянки одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати земельну ділянку у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти земельну ділянку і сплатити за неї певну грошову суму. Предметом такого договору може бути земельна ділянка будь-якого цільового призначення, однак тут варто зазначити, що право купувати та продавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення громадяни України отримують лише з 1 липня 2021 року, тобто з дня набрання чинностіЗаконом № 552-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення». Це стосується земельних ділянок, які призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, або які є виділеними в натурі власникам земельних часток (паїв) для особистого селянського господарства, або які є земельною часткою (паєм).

Договори користування:

- згідно зЗаконом України «Про оренду землі»договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку за умовами договору та вимогами земельного законодавства;

- за договором емфітевзису (користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб) власник земельної ділянки зобов'язаний не перешкоджати землекористувачеві здійснювати його права, а землекористувач зобов'язаний вносити плату за користування земельною ділянкою, а також інші платежі, встановлені законом, ефективно використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, утримуватися від дій, які можуть призвести до погіршення екологічної ситуації;

- за договором суперфіцію (користування земельною ділянкою для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель) землекористувач зобов'язаний вносити плату за користування земельною ділянкою, наданою йому для забудови, інші платежі, встановлені законом, а також використовувати земельну ділянку за її цільовим призначенням.

Відповідно доЗемельного кодексуУкраїни земельні ділянки, які належать громадянам та юридичним особам на праві власності, можуть передаватися узаставу. Земельна ділянка, що перебуває у спільній власності, може бути передана у заставу за згодою усіх співвласників. Передача в заставу частини земельної ділянки здійснюється після виділення її в натурі (на місцевості). Заставодержателем земельної ділянки сільськогосподарського призначення та прав на неї (оренди, емфітевзису) можуть бути лише банки, які відповідають вимогам, установленим законами України.

Передача нерухомого майна в рахунок сплати аліментів

Статтею 190 Сімейного кодексу України передбачено припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно. Це означає, що той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку).

Укладення такого договору позбавляє того з батьків, хто відступив нерухоме майно, обов’язку грошового утримання дитини у вигляді сплати аліментів, однак, згідно ч. 3 ст. 190 СК України, не звільняє його від обовʼязку брати участь у додаткових витратах на дитину.

Право власності на нерухоме майно за таким договором виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.

Договір про припинення права на аліменти у зв'язку з передачею нерухомого майна укладається в письмовій формі, нотаріально посвідчується і підлягає державній реєстрації.

Набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно.

У разі укладення такого договору той із батьків, з ким проживає дитина, зобов'язується самостійно утримувати її.

На майно, одержане за договором не може бути звернене стягнення.

Майно, одержане дитиною за цим договором, може бути відчужене до досягнення нею повноліття лише з дозволу органу опіки та піклування.

Договір, визнається судом недійсним за вимогою відчужувача нерухомого майна у разі виключення його імені як батька з актового запису про народження дитини.

У разі визнання договору недійсним у відчужувача відновлюється право власності на нерухоме майно.

За позовом відчужувача нерухомого майна договір, може бути розірваний у разі невиконання тим із батьків, з ким проживає дитина, обов'язку по її утриманню.

Виходячи з вимог частини четвертої статті 55 Закону України «Про нотаріат», посвідчення договору про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно провадиться за місцезнаходженням цього майна або за місцем реєстрації однієї із сторін відповідного правочину.

Види майна, яке можна передати за цим договором - все майно, що передбачене ст. 181 ЦК України, де зазначено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. До нерухомих речей належать: земля, будинки, споруди як житлового, так і вироб­ничого призначення.

Догорів укладається між батьками.

Якщо дитина досягла 14-річного віку, вона бере участь в укладенні цього договору.

Нові штрафи для водіїв 2021

Верховна Рада ухвалила закон щодо посилення відповідальності водіїв за порушення безпеки дорожнього руху.

Новий закон суттєво збільшує покарання за керування автомобілем напідпитку та у стані наркотичного сп'яніння.

Закон посилює відповідальність за керування машиною у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння. Він збільшує відповідальність за керування авто напідпитку з 10 до 17 тис. грн за перший випадок.

За другий випадок протягом року - з 20 до 34 тисячі, а за третій випадок - штраф у 51 тисячу і позбавлення прав на 10 років з конфіскацією авто.

Посилюється кримінальна відповідальність за порушення ПДР, вчинене в стані алкогольного чи іншого сп'яніння, що спричинило тяжкі наслідки – загрожує позбавленням волі на 3-8 років, та позбавлення права керування на 5-8 років. Якщо потерпілий загинув – позбавлення волі та права керування на термін 5-10 років.

Поліцейські відтепер зможуть додавати відеоматеріали до протоколів про правопорушення.

Збільшується низка штрафів:

• за перевищення швидкості руху більш як на 50 км/год або залишення місця ДТП - 3400 грн з можливістю позбавлення права керувати машиною на один-два роки
• за керування або передачу керування машиною людині, яка не має права керувати - 20400. Повторне порушення протягом року карається штрафом 40800 грн з позбавленням права на керування на 5-7 років
• за керування машиною особою, яка була позбавлена такого права, - з 510 до 20400 грн. Повторне порушення протягом року карається штрафом у 40800 грн з позбавленням права керування на 5-7 років.

відповідальність за умисне декларування недостовірних відомостей

Якщо декларант умисно вказав недостовірні відомості у декларації він може бути притягнутий до кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності в установленому законом порядку.

Якщо суб’єкт декларування умисно вніс завідомо недостовірні відомості до декларації, можливі заходи щодо притягнення його до відповідальності залежатимуть від суми недостовірних відомостей:

• якщо недостовірні відомості відрізняються від достовірних на суму від 500 до 4000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, кримінальна відповідальність (ст. 366-2 КК України):карається штрафом від 2 500 до 3 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від 150 до 240 годин, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;
• якщо недостовірні відомості відрізняються від достовірних на суму понад 4 000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, кримінальна відповідальність (ст. 366-2 КК України):карається штрафом від 3 000 до 5 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від 150 до 240 годин, або обмеженням волі на строк до 2 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років;
• якщо недостовірні відомості відрізняються від достовірних на суму від 100 до 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, адміністративна відповідальність (ч. 4 ст. 172-6 КУпАП):карається штрафом від 1 000 до 2 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі декларування недостовірних відомостей до 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб до суб’єкта можуть бути застосовані заходи дисциплінарного впливу.

Особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, пов’язане з корупцією, однак судом не застосовано до неї покарання або не накладено на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов’язаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

За умисне неподання суб’єктом декларування декларації, передбачена кримінальна відповідальність за ст. 366-3 КК України у вигляді штрафу від 2 500 до 3 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк від 150 до 240 годин, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

За несвоєчасне подання без поважних причин деклараціїпередбачена адміністративна відповідальність у вигляді накладення штрафу від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 1 ст. 172-6 КУпАП).

ЩО РОБИТИ ПЛАТНИКУ У РАЗІ СПЛАТИ ПОДАТКУ НА НЕПРАВИЛЬНИЙ РАХУНОК?

У разі сплати податку на неправильний рахунок платник податків може звернутися до

Центру обслуговування платників за місцем реєстрації для проведення звірки.

У разі відсутності платежів в інтегрованій картці платника суб'єкту господарювання необхідно написати заяву на переведення коштів.

У заяві зазначаються обов'язкові реквізити суб'єкта господарювання (фізичної особи - підприємця): прізвище, ім'я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер), місце реєстрації. Крім того, вказується номер рахунка, на який були перераховані кошти, дата, сума та номер платіжного документа. Також зазначається напрямок перерахування коштів (або на інший бюджетний рахунок, або на рахунок платника).

До заяви додається документ, що підтверджує факт сплати податку. Заяву можна подати до будь-якого відділення обслуговування платників податків. Ці ж дії суб'єкт господарювання може здійснити через сервіс "Електронний кабінет", подавши заяву в електронній формі.

Якщо платник податків у банківському платіжному документі на сплату податкового зобов'язання зазначив старий рахунок, то кошти не надійдуть до відповідного рахунка, а сума податку не буде вважатися сплаченою.

В ЯКОМУ ВИПАДКУ ВАМ ДОВЕДЕТЬСЯ ДІЛИТИ КРЕДИТ ПРИ РОЗЛУЧЕННІ

Згідно Сімейного кодексу України, під час розподілу спільного подружнього власності, діляться і спільні борги, причому в тих же пропорціях, що і майно – як правило, порівну.

Відповідно до частини 3 статті 61 СК України у разі коли хтось із подружжя уклав угоду саме в інтересах сім'ї, то тоді капітал та інше майно, що було отримано на підставі такої угоди стає об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто, якщо на когось з подружжя оформлений кредит, то при розлученні подружжя ділиться у разі:

1. Коли кошти за кредитним договором були взяті саме в період перебування в шлюбі.

2. Коли кредит був взятий саме на користь сім'ї.

3. Коли кошти взяті в кредит були використані саме на сімейні потреби, а не на особисті потреби одного з подружжя.

Проте в судовій практиці зустрічаються і протилежні випадки. Не завжди подружжю доводиться нести солідарну відповідальність з індивідуальні борги одного з них. Нерідко трапляється так, що чоловік або дружина нічого не знає про особисте борг коштів другої половини, не дає згоди на отримання кредиту, навіть не має уявлення, які грошові суми і на які цілі були взяті в борг, на що були витрачені. Тягар доказування цих обставин лежить на другому з подружжя. Якщо чоловікові або дружині вдасться довести, що обов’язок не спільний, а особистий, платити по кредиту другому з подружжя не доведеться. Тобто, виплачувати його доведеться особі, яка його взяла.

До особистих боргів відносяться не тільки кредити, отримані без відома і / або згоди другого з подружжя, витрачені на власні потреби, а й кредити, отримані до реєстрації шлюбу або після розірвання шлюбу.

Якщо боргові зобов’язання лягають тільки на одного з подружжя, на ім’я якого був оформлений кредит, то все майно, яке було придбано на ці кошти, переходить у власність того, хто погашав кредит. На практиці це можливо здійснити тільки щодо матеріальних цінностей, наприклад, про техніку, отриманої за споживчим кредитом, але якщо мова йде, наприклад, про роботах чи послугах, про такі придбання, як туристичні путівки або святкові банкети, отримати матеріальну компенсацію понесених витрат ( особистих, не сумісних!) – не вийде.

Кредити на велику суму, як правило, оформляються або на обох подружжя, кожен з яких є співпозичальником, або на одного з подружжя, коли один є позичальником, а другий виступає поручителем. Для банку це є гарантією стягнення боргу, в тому числі, при розлученні подружжя. Зобов’язання по виплаті такого кредиту покладаються на обох подружжя.

Невеликі кредити можуть бути оформлені на одного з подружжя. У зв’язку з цим часто виникають суперечки при розлученні: чоловік, ім’я якого не значиться в кредитному договорі з банком, відмовляється брати на себе зобов’язання по виплаті цього кредиту.

Однак дана позиція судом підтримується не завжди. Якщо кредит був узятий подружжям за взаємною згодою, а кредитні кошти використані для задоволення потреб сім’ї, борг подружжя перед банком теж є спільним, незалежно від того, чий підпис стоїть під кредитним договором.

Але ж дуже часто виникають ситуації, коли кредит береться одним з подружжя на особисті потреби, без згоди другого з подружжя або за допомогою введення його в оману (наприклад, занизивши суму боргу або пом’якшивши умови кредитування).

Чи зобов'язана дружина платити борги чоловіка після розлучення і навпаки залежить, як бачимо від того, чи були взяті в кредит гроші в момент шлюбу, в інтересах сім'ї і витрачені на сім'ю і від ряду інших причин, включаючи, звичайно, і бачення судом ситуації, так як практика по цих спорах зовсім різна і це не дає можливості зробити якийсь один висновок - як же правильно повинні ділитися подружні борги після їхнього розлучення.

ЯКІ БУДУТЬ НАСЛІДКИ, ЯКЩО ПРИЙНЯВ СПАДЩИНУ АЛЕ НЕ ОФОРМИВ?

При оформленні спадкових прав нерідко виникає ситуація, коли спадкоємець, який має право на спадкування за законом чи за заповітом помирає протягом шести місяців після часу відкриття спадщини, тобто протягом строку, який встановлений законом для прийняття спадщини чи відмови від її прийняття.

Якщо спадкоємець за законом чи за заповітом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки в спадщині переходить до його спадкоємців (тобто до спадкоємців спадкоємця).

Таким чином, щоб установити чи є тут спадкова трансмісія, нотаріус визначає спочатку чи встиг спадкоємець прийняти спадщину.

Прийняття спадщини може відбуватися двома шляхами. Умовно їх можна розділити на активний і пасивний. Активний шлях - це подача відповідної заяви нотаріусу за місцем відкриття спадщини у шестимісячний строк після її відкриття, тобто вчинення певної дії.

Якщо подана заява і не відкликана, то питання встиг чи не встиг спадкоємець прийняти спадщину не виникає. Пасивний шлях не передбачає вчинення жодних дій спадкоємцем, а зумовлений лише наявністю певних фактів.

Наприклад: постійне проживання разом з спадкодавцем на час відкриття спадщини, не вчинення жодних дій щодо відмови.

Якщо спадкоємця який помер після відкриття спадщини стосується хоча б один з таких юридичних факторів на час відкриття спадщини, то цей спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину. Навіть якщо він помер через день після відкриття спадщини.

Якщо має місце спадкова трансмісія, нотаріус установив, що спадкодавець не встиг прийняти спадщину, обов'язково повинен звернути увагу на те, скільки часу залишилося до закінчення строку на прийняття спадщини для спадкоємців, які спадкують у випадку спадкової трансмісії від цього залежить коли нотаріус має видати перше свідоцтво на спадщину будь кому із спадкоємців.

Право на прийняття спадщини у такому разі здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців.

ПРАВО ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ НА ЗМІНУ ПО-БАТЬКОВІ

З 1 січня 2021 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо права фізичної особи на зміну по батькові» від 3 листопада 2020 року № 942-IX (далі — Закон). Законом до статті 295 Цивільного кодексу України та статті 149 Сімейного кодексу України унесено зміни, якими передбачено право особи на власний розсуд змінювати своє по батькові так само, як і своє прізвище та (або) власне ім’я.

ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Стаття 295. Право на зміну імені

1. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на власний розсуд змінити своє прізвище та (або) власне ім’я, та (або) по батькові.

2. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право змінити своє прізвище та (або) власне ім’я, та (або) по батькові за згодою батьків.

У разі якщо над фізичною особою, яка досягла чотирнадцяти років, встановлено піклування, зміна прізвища та (або) власного імені, та (або) по батькові такої особи здійснюється за згодою піклувальника.

3. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право змінити своє прізвище та (або) власне ім’я, та (або) по батькові за згодою одного з батьків, якщо другий з батьків помер, визнаний безвісно відсутнім, оголошений померлим, визнаний обмежено дієздатним, недієздатним, позбавлений батьківських прав стосовно цієї дитини або якщо відомості про батька (матір) дитини виключено з актового запису про її народження, або якщо відомості про чоловіка як батька дитини внесені до актового запису про її народження за заявою матері.

У разі заперечення одного з батьків щодо зміни по батькові дитини спір щодо такої зміни може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. При вирішенні спору беруться до уваги виконання батьками своїх обов’язків стосовно дитини та інші обставини, що засвідчують відповідність зміни по батькові інтересам дитини.

СІМЕЙНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Стаття 149. Зміна дитиною свого прізвища та (або) імені, та (або) по батькові

1. Дитина, яка досягла шістнадцяти років, має право на власний розсуд змінити своє прізвище та (або) власне ім’я, та (або) по батькові.

2. Дитина, яка досягла чотирнадцяти років, має право змінити своє по батькові за згодою батьків.

У разі якщо над дитиною, яка досягла чотирнадцяти років, встановлено піклування, зміна прізвища та (або) власного імені, та (або) по батькові такої дитини здійснюється за згодою піклувальника.

3. Дитина, яка досягла чотирнадцяти років, має право змінити своє по батькові за згодою одного з батьків, якщо другий з батьків помер, визнаний безвісно відсутнім, оголошений померлим, визнаний обмежено дієздатним, недієздатним, позбавлений батьківських прав стосовно цієї дитини або якщо відомості про батька (матір) дитини виключено з актового запису про її народження, або якщо відомості про чоловіка як батька дитини внесені до актового запису про її народження за заявою матері.

4. У разі заперечення одного з батьків щодо зміни по батькові дитини спір щодо такої зміни може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. При вирішенні спору беруться до уваги виконання батьками своїх обов’язків стосовно дитини та інші обставини, що засвідчують відповідність зміни по батькові інтересам дитини».

Поділ та об'єднання земельних ділянок

Земельна ділянка – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ст. 79 Земельного кодексу України).

За нормою статті 791 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об’єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Відповідно до вимог цієї статті формування земельних ділянок здійснюється:

· у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

· шляхом поділу чи об’єднання раніше сформованих земельних ділянок;

· шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

· шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом;

· за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Поділити земельну ділянку – це питання виникає досить часто в житті та потребує певної обізнаності щодо порядку поділу земельної ділянки, визначеного чинним законодавством, та деякого практичного досвіду. Поділ земельної ділянки може здійснюватись для різних цілей. У більшості випадків він необхідний тоді, коли необхідно продати, подарувати, обміняти не всю земельну ділянку, а лише її частини. Бувають випадки коли потрібно провести поділ земельної ділянки між співвласниками будинку. Поділ земельної ділянки може стати у нагоді і тоді, коли людина хоче залишити її у спадок декільком спадкоємцям. Поділ може проводитись для земельних ділянок приватної, комунальної та державної власності. При цьому, коли ділянку поділяють на кілька частин, то необхідно встановити нові межові знаки. Проведення розподілу землі можливо тільки після розробки техдокументації щодо встановлення меж ділянок, а також після формування створених в результаті поділу ділянок у Державному земельному кадастрі, щоб була можливість присвоїти кадастровий номер кожній новоствореній ділянці та окремо провести держреєстрацію права власності на кожну з них.

Під час поділу ділянки необхідно дотримуватися певних правил, а новоутворені ділянки повинні відповідати певним критеріям. Наприклад, цільове призначення новостворених ділянок, а також категорія земель не можуть відрізнятися від цих самих критеріїв у початковій ділянці. Водночас кожна ділянка після поділу повинна мати доступ до дороги або проїзду. У разі якщо разом із земельною ділянкою ділиться будинок, лінія поділу ділянки повинна чітко проходити по лінії поділу будинку.

Існує кілька випадків і умов, за яких можливий поділ земельних ділянок:

1. - якщо власник землі виявив відповідне бажання, але за умови, що після поділу не буде порушено межі ділянки;

2. - при відчуженні однієї або декількох частин земельної ділянки;

3. - розподіл землі в натурі у разі поділу між пайовими співвласниками ділянки;

4. - за умови, що після поділу кожна з новостворених частин землі може стати індивідуальною ділянкою.

Правила для тих, хто планує поділити земельну ділянку:

1. Під час проведення поділу земельної ділянки не можна змінити її цільове призначення. Процедуру зміни цільового призначення частини земельної ділянки можна розпочинати лише тоді, коли частка буде виділена у окрему земельну ділянку, яка буде зареєстрована у Державному земельному кадастрі, а право власності на неї – у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

2. Поділ земельної ділянки не припиняє дію обмежень у її використанні. Усі встановлені обмеження будуть поширюватись на новоутворені земельні ділянки, крім випадків, коли обмеження поширювалося лише на частинуземельної ділянки, яка в результаті поділу земельної ділянки не увійшла до сформованої нової земельної ділянки.

3. Поділ земельної ділянки, яка знаходиться в оренді, на правах емфітевзису, суперфіцію, передана у іпотеку буде можливим лише після отримання нотаріально засвідченої письмової згоди на це цих осіб, після поділу земельної ділянки, усі договори користування або застави мають бути переукладені.

4. Розмір і конфігурація земельної ділянки не повинні створювати перешкод для її використанням за цільовим призначенням.

Документи та дії, необхідні для поділу земельної ділянки

Перш за все, необхідно зазначити, що підставою для поділу земельної ділянки є засвідчена нотаріально заява власника земельної ділянки та розроблена землевпорядною організацією технічна документація на поділ земельної ділянки.

Крім нотаріальної заяви на поділ земельної ділянки, землевпорядній організації також треба надати: засвідчену нотаріально копію правовстановлюючого документу на земельну ділянку (держакт, договір купівлі-продажу, дарування, міни, тощо); копії ідентифікаційних даних власника (паспорт, ідентифікаційний номер). Якщо власників земельної ділянки декілька (спільна часткова власність між співвласниками), то в такому випадку укладається нотаріальний договір на поділ земельної ділянки між співвласниками. У випадку якщо ділянка ділиться особливим чином, не окремими рівними частинами, або на земельній ділянці є забудова, то в цьому випадку необхідна також кадастрова зйомка земельної ділянки.

Реєстрація технічної документації на поділ земельної ділянки в ДЗК та витяг з кадастру

Розроблена землевпорядною організацією технічна документація на поділ земельної ділянки подається на розгляд місцевого управління Держгеокадастру (за місцезнаходженням земельної ділянки), яке реєструє новоутворені в результаті поділу земельні ділянки в Державному земельному кадастрі України. Після реєстрації нових ділянок в ДЗК, державний кадастровий реєстратор (працює при місцевому управлінні Держгеокадастру) видає витяги з кадастру (ДЗК) на підтвердження проведених змін. Кожній земельній ділянці, що утворилась в результаті поділу, присвоюється новий кадастровий номер, який буде зазначено у відповідному витягу з кадастру.

Реєстрація права власності на земельні ділянки, утворені в результаті поділу

Після отримання витягів з кадастру на земельні ділянки, що утворились в результаті поділу, необхідно звернутись до центру надання адміністративних послуг чи нотаріуса з метою реєстрації права власності окремо на кожну новоутворену в результаті поділу земельну ділянку.
Варто звернути увагу, що відповідно до пункту 10 статті 24 «Про державний земельний кадастр» у разі поділу земельної ділянки державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію. За нормою пункту 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, відомості про земельну ділянку у разі скасування її державної реєстрації:

· набувають статусу архівних за рішенням Державного кадастрового реєстратора;

· відображаються на кадастровій карті в архівному шарі даних геоінформаційної системи;

· зберігаються в Державному земельному кадастрі постійно разом з відомостями про відповідного Державного кадастрового реєстратора, дату та час набуття статусу архівних такими відомостями.

Виходячи з вищевикладеного, поділ земельної ділянки призведе до скасування її державної реєстрації, як об’єкта цивільних прав, формування нових земельних ділянок та внесення інформації про них до Державного земельного кадастру.

Об’єднання земельних ділянок

Порядок об’єднання земельних ділянок істотно не відрізняється від порядку поділу земельної ділянки, здійснюється на тих же підставах, але на практиці зустрічається значно рідше.
Власник за бажанням може об’єднати свої земельні ділянки в одну. В такому випадку новостворена ділянка після процедури оформлення документів в Держгеокадастрі обов’язково проходить реєстрацію в державного реєстратора.

Умови для об'єднання земельних ділянок

Об’єднати земельні ділянки можна, якщо дотриматися таких умов:

· усі ділянки, які збираються об’єднувати, знаходяться в межах одного населеного пункту;

· у земділянок спільна межа;

· всі об’єднувані землі ідентичні за цільовим призначенням.

Документи, необхідні для об’єднання земельних ділянок:

· нотаріально завірена заява про об’єднання земельних ділянок або нотаріально завірений договір ,

· копія правовстановлюючого документа на земельну ділянку, завірена нотаріально,

· нотаріально завірені копії правовстановлюючих документів на будівлі (при наявності будівель),

· копії паспорта та податкового номера для фізичної особи, або ж завірені копії статутних документів — для юридичної,

· довіреність.

Дану статтю Ви можете переглянути на довідково-інформаційній платформі правових консультацій WikiLegalAid за адресою https://wiki.legalaid.gov.ua

Порушення правил добросусідства при користуванні землею

Зміст добросусідства полягає в тому, що сусіди повинні обирати такі способи використання земельних ділянок, при яких власники суміжних ділянок зазнають найменше незручностей. Такими незручностями можуть бути:

• затінення від будинків або інших споруд, дерев та чагарників;
• задимлення внаслідок спалювання відходів;
• неприємні запахи, які виникають внаслідок господарської або іншої діяльності;
• шумове забруднення тощо.

Сторони сусідніх земельних ділянок зобов’язані не вчиняти перепон, які б могли перешкоджати цільовому використанню сусідніх земельних ділянок та не допускати негативний вплив на сусідню земельну ділянку, який є не припустимим. Прикладом неприпустимого впливу на сусідню земельну ділянку є втрата можливості власником або землекористувачем вирощувати сільськогосподарську продукцію, здійснювати будівництво будинків та інших споруд тощо, що є перепоною для використання земельної ділянки за цільовим призначенням. Також незручності, зокрема, можуть створювати зелені насадження, які ростуть на сусідній земельній ділянці або ж на межі земельних ділянок (затіняють ділянку, заважають вирощуванню городини).

Відповідальність за порушення правил добросусідства

Чинне цивільне законодавство передбачає можливість потерпілій стороні захистити свої законні інтереси. Досить часто власники(землекористувачі) здійснюють самовільне знищення зелених насаджень, які їм заважають, не розуміючи юридичних наслідків таких дій. Власники та землекористувачі земельних ділянок мають право відрізати корені та гілки дерев і кущів, які проникають з сусідньої земельної ділянки у випадку, якщо таке проникнення є перепоною для використання земельної ділянки за цільовим призначенням. У будь-якому іншому разі, положення земельного та цивільного законодавства, не дають права власникам (землекористувачам) на знищення чи іншого роду пошкодження зелених насаджень, які проникають з сусідньої ділянки, під загрозою відповідальності, зокрема:

• особа, винна у самовільному знищенні чи пошкодженні зелених насаджень, що розміщені на території суміжної приватної земельної ділянки, несе цивільну відповідальність у вигляді відшкодування в повному обсязі шкоди, завданої майну іншої особи;
• особа, винна у знищенні чи пошкодженні зелених насаджень, розміщених на суміжній земельній ділянці державної чи комунальної власності, несе адміністративну відповідальність та відшкодовує нанесенні збитки.

Способи захисту прав добросусідства

У випадку виникнення спору щодо додержання громадянами правил добросусідства, передбачено досудовий порядок шляхом звернення землевласника (землекористувача) у відповідну сільську, селищну, міську раду із заявою. Подана заява розглядається у тижневий строк з дня подання, за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. За наслідками розгляду спору приймається рішення, виконання якого здійснюється органом, який прийняв це рішення. Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється також у судовому порядку шляхом:

• визнання прав;
• відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;
• визнання угоди недійсною;
• визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;
• відшкодування заподіяних збитків та моральної шкоди тощо.

Спори щодо додержання правил добросусідства – обов’язку власників і землекористувачів обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення розглядаються судами і в тому разі, коли вони попередньо не розглядалися відповідними органами місцевого самоврядування. Однак, перш ніж звертатися до суду, на доказ того, що Ваше право порушено, необхідно зібрати такі документи, як акт перевірки, експертний висновок тощо. Зафіксувати порушення земельного законодавства мають право:

• органи Держекоінспекції;
• органи Держгеокадастру;
• незалежний експерт.

Спори з приводу порушення правил добросусідства при користуванні землею

Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Позовні заяви немайнового характеру — 0.4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Власники та землекористувачі сусідніх земельних ділянок. У зв’язку з цим, правила про добросусідство виступають як обмеження щодо здійснення не лише права власності на земельну ділянку, а й інших прав на землю, зокрема права постійного користування земельною ділянкою, оренди, емфітевзису, суперфіцію тощо. Предмет доказування:

• факти завдання незручностей власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо);
• користування земельною ділянкою способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив);
• факти попередження шкідливого впливу на сусідню земельну ділянку;
• факти визнання спільних меж земельних ділянок;
• факти порушення спільного використанням межових споруд;
• використання дерев, які стоять на межі земельних ділянок.

Приблизний перелік необхідних доказів

• договір оренди;
• сертифікат на земельну частку (пай);
• план (схема) земельної ділянки, яка надається в оренду;
• копія державного акта на право власності на землю, що перебуває у власності фізичних або юридичних осіб;
• кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів;
• акти, які підтверджують порушення права власності на земельну ділянку;
• показання свідків.

Дану статтю Ви можете переглянути на довідково-інформаційній платформі правових консультацій WikiLegalAid за адресою https://wiki.legalaid.gov.ua

За яких умов можна звільнити за прогул?

Однією з підстав для припинення трудового договору, укладеного на невизначений чи визначений строк, є прогул без поважних причин (п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП).

Прогулом вважається відсутність працівника без поважних причин на роботі протягом робочого дня чи більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня.

Не може вважатися прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці. Якщо працівник не залишив місця розташування підприємства, його не можна звільнити за прогул. До такого працівника можуть застосовуватися інші види дисциплінарного або громадського стягнення чи впливу.

Прогулом без поважних причин вважається полишення роботи без відповідного попередження роботодавця в установленому порядку про розірвання трудового договору або залишення роботи до закінчення строку попередження без згоди на це роботодавця, якщо такий договір укладено на невизначений строк; залишення без поважних причин особою, з якою укладено строковий трудовий договір, роботи до закінчення строку трудового договору; самовільне залишення молодим спеціалістом (молодим робітником) роботи, на яку його направили після закінчення відповідного навчального закладу, до закінчення строку обов’язкового відпрацювання; самовільне використання без погодження з роботодавцем днів відгулів, чергової відпустки тощо.

Допомога малозабезпеченим сім’ям

Відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям», малозабезпечена сім’я – сім’я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний дохід нижчий, ніж прожитковий мінімум для сім’ї.

Прожитковий мінімум для сім’ї – визначена для кожної сім’ї залежно від її складу сума прожиткових мінімумів, розрахованих та затверджених відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум» для осіб, які відносяться до основних соціальних і демографічних груп населення.

Середньомісячний сукупний дохід сім’ї – обчислений у середньому за місяць дохід усіх членів сім’ї, одержаний ними протягом шести місяців.

При цьому до середньомісячного сукупного доходу сім’ї не включається допомога на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях, допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, на час її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, під час здійснення зазначених заходів, а також інші доходи, визначені Кабінетом Міністрів України.

Право на державну соціальну допомогу мають малозабезпечені сім’ї, які постійно проживають на території України.

Розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім’ї та її середньомісячним сукупним доходом.

Державна соціальна допомога призначається на шість місяців.

Одиноким особам, визнаним за результатами медико-соціальної експертизи непрацездатними, які не мають інших джерел до існування, державна соціальна допомога може бути призначена на строк визнання особи непрацездатною.

Одиноким особам, які досягли 65-річного віку і не мають інших джерел до існування, державна соціальна допомога може бути призначена довічно.

Призначення і виплата соціальної допомоги здійснюється управліннями соціального захисту населення за місцем реєстрації уповноваженого представника малозабезпеченої сім’ї.

У сільській місцевості заяви з необхідними документами для призначення соціальної допомоги приймають виконавчі органи сільських і селищних рад та здійснюють їх передачу відповідним органам соціального захисту населення.

Зазначені виконавчі органи можуть визначати уповноважену особу для прийняття документів.

Для отримання допомоги потрібно подати заяву, де дається згода сім’ї на збір інформації про неї, про її власність, доходи та майно. До заяви про надання державної соціальної допомоги додаються:

1. Документ, що посвідчує особу уповноваженого представника сім’ї;

2. Довідка про склад сім’ї;

3. Декларація про доходи та майно осіб, які входять до складу сім’ї (заповнюється на підставі довідок про доходи члена сім’ї);

4. Довідка про наявність та розмір земельної частки (паю);

5. Довідка встановленої форми про безпосередню участь особи в антитерористичній операції (якщо є така особа в складі членів родини).

Необхідно зазначити, що в декларацію не включається державна соціальна допомога, призначена відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям»; нарахована субсидія за спожиті житлово-комунальні послуги; сплачені членами сім’ї аліменти.

Рішення про призначення соціальної допомоги або про відмову в її наданні приймається органом соціального захисту населення протягом десяти календарних днів.

У разі прийняття рішення про відмову в наданні соціальної допомоги орган праці та соціального захисту населення письмово повідомляє про це уповноваженого представника сім’ї із зазначенням підстав відмови та порядок оскарження рішення.

Детальніше читайте за посиланням: https://www.legalaid.gov.ua/publikatsiyi/dopomoga-malozabezpechenym-sim-yam/

Визнання батьківства за рішенням суду

Питання визнання батьківства в судовому порядку та стягнення аліментів на утримання дитини не втрачає актуальності. Що необхідно зробити, який порядок, на що звернути увагу? Відповіді на ці питання цікавлять багатьох, а врешті-решт саму дитину.

Зазначимо, для визнання батьківства у судовому порядку (ст.. 128 Сімейного кодексу України) встановлені необхідні умови :

1) дитина народжена матір’ю, яка не перебуває у шлюбі, немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду і запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень учинено за прізвищем матері, а ім’я та по батькові дитини записано за вказівкою матері(ч.1 с. 135 Сімейного кодексу України);

2) підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Доказами батьківства конкретного чоловіка можуть бути різноманітні документи (листи, заяви за місцем роботи про надання матеріальної допомоги тощо), усні заяви та поведінка відповідача під час вагітності матері та після народження дитини (турбота про матір, вітання з новонародженим, обрання імені дитині та ін.). Усе це може прямо чи опосередковано свідчити про те, що батьком дитини є саме відповідач.

Окрім того, на сьогодні існує багато видів різноманітних експертиз, які дозволяють встановити батьківство з великою мірою точності. Такими є, наприклад, генетична дактилоскопія (по ДНК, де міститься генетичний код, індивідуальний для кожної особи, при цьому ДНК дитини завжди поєднує ознаки ДНК матері та батька), експертиза по амніотичній рідині (води при вагітності).

Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття, а також особою, яка вважає себе батьком дитини.

Позовна заява приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень зроблено за прізвищем та громадянством матері, а ім’я та по батькові батька дитини записані з її слів. Для її розгляду необхідно звернутися до районного суду за місцем свого проживання або за місцем проживання відповідача.

До заяви необхідно додати його копію для відповідача та документ, що підтверджує сплату судового збору . Також слід додати копію свідоцтва про народження дитини, але якщо отримати її складно/неможливо (наприклад, до суду звертається батько дитини), суд може сам запросити відповідні дані з органу реєстрації актів цивільного стану. Інші документи надаються до суду залежно від того, якими доказами «своєї правоти» володіє позивач.
Українським законодавством не встановлено строк позовної давності для такої категорії справ.

Пільговий кредит на освіту

Кожного року зростає кількість українців, які здобувають освіту за гроші. Щоправда, коштує це недешево. Але є вихід – взяти кредит у банку. Більше того, існує пільгове кредитування для здобуття професійно-технічної та вищої освіти.

Хто може отримати пільговий кредит

Процедура та умови пільгового кредитування для здобуття професійно-технічної та вищої освіти у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, що провадять освітню діяльність на території України, визначено Порядком пільгового кредитування для здобуття професійно-технічної та вищої освіти, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2018 № 673 (далі – Порядок).

Пільгове кредитування надається особам, які зараховані на навчання для здобуття професійно-технічної або вищої освіти за денною або заочною формою на підставі угод, укладених між навчальним закладом та фізичною або юридичною особою, а саме:

1. пільговий довгостроковий кредит для здобуття професійно-технічної або вищої освіти надається в порядку державної цільової підтримки для здобуття професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти відповідно до частини восьмої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», – студентам (курсантам) вищих та професійно-технічних навчальних закладів незалежно від форми власності, з числа осіб, визначених пунктом 1

Порядку та умов надання державної цільової підтримки деяким категоріям громадян для здобуття професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2016 № 975, а саме:

• особам, визнаним учасниками бойових дій, особами з інвалідністю внаслідок війни, постраждалими учасниками Революції Гідності відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та їхнім дітям;
• дітям, один з батьків яких загинув (пропав безвісти) у районі проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, бойових дій чи збройних конфліктів або помер внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних у районі проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, бойових дій чи збройних конфліктів, а також внаслідок захворювання, одержаного в період участі в антитерористичній операції, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях;
• дітям осіб, які загинули або померли внаслідок поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних під час участі у Революції Гідності, а також дітям осіб, яким посмертно присвоєно звання Герой України за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народові, виявлені під час Революції Гідності;
• дітям, зареєстрованим як внутрішньо переміщені особи;
• дітям, які проживають у населених пунктах на лінії зіткнення.

1. пільговий довгостроковий кредит для здобуття вищої освіти, передбаченийчастиною третьою статті 11 Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», – студентам вищих навчальних закладів незалежно від форми власності та курсантам невійськових вищих навчальних закладів цивільної авіації, морського і річного транспорту, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2015 № 506, до досягнення ними 35 років;
2. цільовий пільговий державний кредит для здобуття вищої освіти, передбаченийпунктом 26 частини першої статті 62 Закону України «Про вищу освіту», – студентам вищих навчальних закладів незалежно від форми власності та курсантам невійськових вищих навчальних закладів цивільної авіації, морського і річного транспорту, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2015№ 506.

Порядок отримання пільгового кредиту

Приймальна комісія навчального закладу за результатами складання вступних випробувань та на підставі письмової заяви вступника приймає рішення щодо його зарахування до навчального закладу з оплатою навчання за рахунок пільгового кредитування.

Пунктом 11 визначено категорії осіб, які мають переваги під час прийняття рішення щодо пільгового кредитування за наявності однакових підстав (результатів вступних випробувань для вступників або результатів навчання для здобувачів вищої освіти). Так, до таких осіб, зокрема віднесено дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з інвалідністю I-III групи, дітей з малозабезпечених сімей та інших.

Кошти для пільгового кредитування надаються одержувачу кредиту на підставі угоди між таким одержувачем та навчальним закладом в особі його керівника.

У разі коли одержувач кредиту є неповнолітньою особою, угода укладається з одним з його батьків або з особою, яка є його законним представником. Після досягнення одержувачем кредиту повноліття він укладає з навчальним закладом угоду із збереженням всіх істотних умов попередньої угоди.

Для укладення угоди одержувач кредиту (у разі, коли він є неповнолітньою особою, — один з його батьків або особа, яка є його законним представником) подає до навчального закладу свій паспорт та довідку про присвоєння йому реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової карти платника податків та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті).

Одержувачі кредиту, відраховані в установленому порядку з навчального закладу до закінчення ними навчання, втрачають право на навчання за рахунок пільгового кредитування у разі подальшого зарахування або продовження навчання у будь-якому навчальному закладі такого ж типу, крім випадку переведення в установленому законодавством порядку одержувача кредиту до іншого навчального закладу на навчання за тим же освітнім (освітньо-кваліфікаційним) рівнем освіти. У такому випадку одержувач кредиту укладає угоду з навчальним закладом, до якого його переведено на навчання, із збереженням всіх істотних умов попередньої угоди.

Детальніше читайте за посиланням: https://www.legalaid.gov.ua/publikatsiyi/pilgovyj-kredyt-na-osvitu/

Що варто знати про право особи на спадкування майна при перебуванні в «фактичному шлюбі»

На етапі розвитку нашого суспільства дедалі більше трапляються випадки, коли пари живуть спільно, однією сім’єю без державної реєстрації шлюбу, в так званих «фактичних шлюбних» відносинах. Саме так юристи визначають сьогодні незареєстровані державою відносини між чоловіком і жінкою – «фактичний шлюб», або в народі його ще називають «громадянський шлюб».

Відносини між чоловіком і жінкою можна називати «фактичним шлюбом», коли, по-перше, пара проживає на одній території, по-друге, веде спільне господарство і, по-третє, не реєструє свої відносини в органах державної влади. Все частіше суспільство цікавиться питанням набуття права на спадкування майна при перебуванні в «фактичних шлюбних» відносинах.

Сімейний кодекс України передбачає випадок проживання чоловіка і жінки разом як сім’ї без юридичного оформлення шлюбу, тобто, коли вони не зверталися до державних органів і, відповідно, у них немає свідоцтва про шлюб, і при цьому вони не перебувають в іншому зареєстрованому шлюбі. Тоді покупки, здійснені ними протягом всього періоду спільного життя, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо вони не передбачили іншого, оформленого письмовим договором. І на такі правовідносини також поширюються положення глави 8 Сімейного кодексу України, яка регулює право спільної сумісної власності подружжя.

Однак, важливо зазначити, що проживання однією сім’єю жінки й чоловіка не є підставою для виникнення у них права на спадкування за законом у першу чергу. В першу чергу це можливо лише тоді, якщо померлий склав заповіт і вказав в ньому іншого з подружжя як свого спадкоємця.

Разом з тим, якщо заповіт не було складено, то спадкування буде відбуватися в порядку, встановленому цивільним законодавством. Законодавець встановив черговість спадкування і подружжя “фактичного шлюбу”, нажаль, не відніс до спадкоємців першої черги.

В той же час, законодавець закріпив п’ять черг спадкоємців за законом. І відповідно до норм цивільного законодавства осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до дня смерті останнього віднесено до четвертої черги спадкоємців.
За таких умов, отримати спадщину за законом, перебуваючи в «фактичному шлюбі» можна лише за умови відсутності спадкоємців попередніх черг (тобто за відсутності у померлого дітей, батьків, братів, сестер, баби, діда, дядька, тітки).

Зняття з реєстрації місця проживання у судовому порядку

У даній статті розглядається питання стосовно того, за яких умов та які дії потрібно вчинити для того щоб визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття з реєстрації за місцем проживання.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі змістом ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Статтею 319 ЦК України визначено, що саме власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Також частиною 2 статті 321 ЦК України передбачено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений або обмежений в здійсненні права власності . Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статтею 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі, зокрема, заяви особи чи рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням.

Але є важлива умова, якої потрібно дотримуватися для такого звернення до суду. Даною умовою відповідно до ст. 405 ЦК України, є те що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Для вирішення в суді даного питання необхідно подати такі документи:

1. позовну заяву;

2. документ, що підтверджує сплату судового збору;

3. документи, що підтверджують право власності на нерухоме майно;

4. документи, що підтверджують факт відсутності члена сім’ї власника у займаному приміщені без поважних причин понад один рік.

Дана позовна заява подається до районних, районних у містах, міських та міськрайонних судів за місцезнаходженням жилого приміщення.

Рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття з реєстрації за місцем проживання, після набрання ним законної сили буде підставою для зняття з реєстрації місця проживання даної особи.

Реєстрація місця проживання дитини без згоди батька

Процедура прописки малолітніх дітей аналогічна процесу реєстрації місця проживання повнолітніх громадян, проте має ряд юридичних особливостей. Зокрема, прописка дитини до 14 років може бути здійснена виключно за місцем реєстрації одного з батьків (разом з матір’ю чи батьком, або за їх спільною адресою). При цьому згода власника житла на реєстрацію дитини не потрібна.

Для реєстрації місця проживання дитини, яка не досягла 14 років, необхідна присутність обох батьків або нотаріально завірена згода батька (матері) на виписку та прописку дитини за новою адресою.

Якщо батько не згоден на зміну місця проживання дитини, необхідно:
1. Звернутися до Центру надання адміністративних послуг із заявою про реєстрацію місця проживання дитини. Якщо потрібно ще й зняти дитину з попереднього місця проживання, додається заява про зняття з реєстрації місця проживання дитини.
2. Отримати відмову у знятті з місця проживання та реєстрації місця проживання дитини .
3. Звернутися з позовом до суду.

Один із батьків, котрий не надає згоди на зняття та реєстрацію місця проживання дитини порушує права дитини та права того з батьків, з ким проживає дитина, на вільний вибір місця проживання. Відповідно до цивільного законодавства України місце проживання дитини має відповідати місцю проживання батьків, або одного з них. Сімейним кодексом України передбачено, що місце проживання визначається за домовленістю батьків.

Якщо батьки зареєстровані за різними адресами, місце проживання малолітньої дитини реєструється разом з матір’ю (батьком) за письмовою згодою батька (матері) при подачі документів, або на підставі нотаріально завіреної письмової згоди батька (матері).

Згідно із ч. 2 ст. 161 Сімейного кодексу України у випадку, якщо батьки не проживають разом, та не домовились із ким саме буде проживати дитина –спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Ви захворіли під час відпустки. Гарантії для працівника.

Невикористані дні такої відпустки через хворобу повинні бути надані або шляхом продовження відпустки, або шляхом перенесення залишку відпустки на інший період

Згідно зстаттею 78 Кодексу законів про працю України дні тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку, до щорічних відпусток не включаються.

Якщо під час перебування в щорічній відпустці працівник захворів і в нього є документальне підтвердження – листок непрацездатності, невикористані дні такої відпустки повинні бути йому надані або шляхом продовження відпустки, або шляхом перенесення залишку відпустки на інший період, але тільки в межах 12 місяців після закінчення робочого року, за який надана така відпустка.

Рішення про продовження або перенесення відпустки приймається за згодою між працівником та роботодавцем.

Працівник зобов’язаний повідомити роботодавця про своє рішення продовжити або перенести відпустку на бажаний термін та про причини продовження або перенесення відпустки. У свою чергу роботодавець має видати наказ про продовження або перенесення відпустки. Підставами для такого наказу є листок непрацездатності та заява працівника. Відпустку продовжують або переносять на кількість календарних днів хвороби, що припадають на період відпустки.

Нагадаємо, що отримати безоплатну правову консультацію Ви можете звернувшись до Козятинського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює з понеділка по п'ятницю з 08-00 до 17-00, за адресою: Вінницька обл., м. Козятин, вул.. Г. Майдану, 32 тел. (04342) 2-00-17, 2-02-07.

Єдиний всеукраїнський телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0-800-213-103 (цілодобово та безкоштовно у межах України зі стаціонарних та мобільних телефонів).

Рейдерство: що потрібно знати і як протидіяти.

Законодавчого визначення поняття "рейдерство" на сьогодні в Україні немає. Однак фактично під рейдерством розуміють незаконне захоплення майна або бізнесу. У більшості випадків факти рейдерства полягають у внесенні відомостей до державних реєстрів (зміна власника об'єкта нерухомого майна, зміна керівника юридичної особи тощо). Сьогодні існує можливість застосування запобіжників, які можуть вберегти від рейдерських захоплень.

Зокрема, можливим є: забезпечення внесення відомостей про об'єкти нерухомого майна до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в разі нездійснення такої реєстрації з 01.01.2013; встановлення послуги SMS-маяк, за допомогою якої можна оперативно отримати інформацію про зміни, що відбуваються в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо вашого об'єкта; встановлення обов'язковості нотаріального посвідчення договору, предметом якого є нерухоме майно, справжності підпису учасника під час прийняття ним рішень з питань діяльності відповідної юридичної особи та/або вимоги нотаріального посвідчення правочину, предметом якого є частка учасника у статутному (складеному) капіталі (пайовому фонді) відповідної юридичної особи; встановлення умови про те, що окремі рішення загальних зборів мають підписуватися всіма присутніми учасниками (засновниками), а не тільки головою і секретарем, чи головуючим на зборах.

Якщо рейдерське захоплення відбулося, існує можливість адміністративного оскарження рішень державних реєстраторів (процедура значно швидша за розгляд справи судом, а також безкоштовна). Крім того, для оперативного та зручного звернення зі скаргою до Колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції запроваджено можливість за наявності електронного цифрового підпису подати скаргу онлайн за допомогою порталу державних послуг IGov . Встановлений законом строк для оскарження в адміністративному порядку: 60 днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю. Також можливість адміністративного оскарження поширюється на рішення, прийняті після 1 січня 2016 року. Важливим моментом є те, що підставою для відмови в задоволенні скарги може бути наявність судового провадження з порушеного у скарзі питання.

Як отримати Витяг з ДЗК он-лайн?

Крок.1 Для замовлення витягу з Державного земельного кадастру Вам потрібно зайти на сайт «Публічна кадастрова карта».

Крок 2. У меню, фільтр по регіонах, оберіть той населений пункт, район та область у якій знаходиться земельна ділянка, яка Вас цікавить.

Крок 3. Після того як Ви знайшли земельну ділянку оберіть пункт « Замовити Витяг про земельну ділянку».

Крок 4. Далі Вам потрібно заповнити бланк електронної заяви для замовлення Витягу. У даний бланк потрібно внести наступні дані:

• Кадастровий номер земельної ділянки
• Адрес Вашої електронної пошти
• Тип особи
• Інформацію про зацікавлену особу ( тобто Ваше прізвище, ім`я та по батькові, податковий номер/серія та номер паспорта, місце проживання, контактний телефон)
• Центр надання адміністративних послуг, в якому Ви б хотіли отримати Витяг про земельну ділянку.

Крок 5. Обов`язково перевірте правильність внесених даних.

Крок 6. Натисніть кнопку «Сформувати запит».

Після цього Ви побачите на екрані повідомлення про успішне формування замовлення та про те що Вам необхідно сплатити адміністративні послуги перед тим як Ваше замовлення буде направлене до виконання.

Для того, щоб Ви змогли оплатити ці послуги, натисніть на слово «Посиланням».

Після цього Вас буде переадресовано на платіжний сервіс LiqPay, за допомогою якого Ви вже зможете здійснити оплату послуги, яку замовляєте.

Після того як Ви здійсните оплату на Вашу електрону адресу, яку Ви зазначали раніше надійне електронний лист з деталями здійснення замовлення.

Протягом кількох днів Вам наелектрону адресу надійде щеодин лист, в якому буде вказано, щоВаше замовлення опрацьоване, зазначено дата тачас надходження документів дообраного Вами центру надання адміністративних послуг.

Чи потрібно водію скутера техпаспорт і посвідчення водія?

Як тільки працівник поліції бачить на дорозі скутер, він одразу його зупиняє, оскільки у більшості випадків жодних реєстраційних документів водій не має. Водій отримує штраф і у деяких випадках може навіть позбутись скутера. Однак не завжди на скутер потрібно мати свідоцтво про реєстрацію і посвідчення водія.

Згідно з п.2.13 ПДР до транспортних засобів категорії А1 належать мопеди, моторолери та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об’ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю до 4 кВт.

При цьому, передбачено, що транспортні засоби, керування якими дозволяється за наявності посвідчення водія, поділяються на такі категорії, зокрема, А1 – мопеди, моторолери та інші двоколісні (триколісні) транспортні засоби, які мають двигун з робочим об`ємом до 50 куб. сантиметрів або електродвигун потужністю до 4 кВт.

Вказане свідчить про те, що до категорії А1 належать транспортні засоби, зокрема скутери, з електродвигуном потужністю від 3 до 4 кВт, так як саме вони належать до механічних транспортних засобів в розумінні законодавства. На ці транспортні засоби право на керування передбачає наявність дозвільних документів.

Наявність посвідчення водія та реєстраційного документа передбачена виключно для «механічних» транспортних засобів. Механічними вважають скутери з електродвигуном потужністю від 3 до 4 кВт, а також всі ТЗ з двигуном внутрішнього згорання.

Якщо скутер має потужність менше, ніж 3 кВт, він не належить категорії «механічний» і відповідно не передбачає для водія необхідності мати при собі посвідчення водія та реєстраційного документу.

У разі, якщо транспортний засіб з електродвигуном має потужність більше 3 кВт, наявність зазначених документів є обов’язковою. Відсутність цих документів передбачає штрафи та затримання скутера.

Керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, передбачає накладення штрафу в розмірі 510 грн, а за керування водієм транспортним засобом, не зареєстрованим в установленому порядку, передбачає накладення штрафу в розмірі 170 грн. При цьому, можливе затримання автомобіля, тобто штрафмайданчик (ст.265-2 КУпАП).

Як отримати право власності на будинок побудований після 5 серпня 1992 року?

Незалежно від дати спорудження будинку,у вас обов'язково повинні бути документи на земельну ділянку.Для подальшого оформлення документів на право власності будинку в селі є документи, що підтверджують право власності на землю.

Алгоритм дій при оформленні права власності на будинок:

Крок 1 – проведення технічної інвентаризації будинку. Для цього необхідно звернутися в БТІ, які на ваше замовлення виготовлять технічний паспорт будинку та всіх прилеглих будівель, що знаходяться на вашій земельній ділянці. Після того, як фахівець виїде на місце і проведе заміри, до моменту отримання технічного паспорта проходить від 10 днів до 1 місяця.

Крок 2 – отримання декларації про готовність об’єкта до експлуатації. Потрібно звернутися із заявою в Державну архітектурно-будівельну інспекцію (ДАБІ). При цьому необхідно самостійно заповнити декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, докласти технічний паспорт і документ, що підтверджує ваше володіння земельною ділянкою. Це може бути державний акт, свідоцтво на право власності.

Крок 3 – звернення до державного реєстратора. Після отримання від ДАБІ зареєстрованої декларації про готовність до експлуатації, подаємо пакет документів у ЦНАП до державного реєстратора. Перелік документів для реєстрації наступний:

• Паспорт;
• Ідентифікаційний код;
• Документ, що підтверджує володіння земельною ділянкою;
• Рішення про присвоєння адреси об’єкту;
• Декларація про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрована в ДАБІ;
• Технічний паспорт на будинок;
• Квитанція про сплату державного мита.

Державний реєстратор реєструє будинок та надає витяг з реєстру прав на нерухоме майно. Після цього ви є повноправним власником будинку і можете здійснювати з ним будь-які дії - продавати, дарувати, оформляти у спадок.

Проте, якщо немає документів ні на землю, ні на будинок, то узаконити будинок без документів буде проблематично, адже це фактично самозахоплення землі та самовільна забудова.

Чи може малолітня особа безоплатно приватизувати земельну ділянку?

Громадяни, які виявили бажання отримати безоплатно у власністьземельну ділянку із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки дляведення фермерського господарства)».

Особа, яка не досягла 14-річного віку, є малолітньою. Законодавством України передбачено, що такі особи з моменту народження здатні мати всі права і обов’язки, закріплені Конституцією та законами України, зокрема і право на безоплатну передачу їм земельних ділянок.

Але звертаю Вашу увагу на те, що малолітні особи мають право вчиняти самостійно лише дрібні побутові угоди (правочини), а всі інші правочини від їх імені вчиняють батьки ( усиновлювачі ), які є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей. Тобто, заяву на безоплатну передачу земельної ділянки від імені малолітньої особи може подати один із батьків, з яким постійно проживає дитина, занаявності згоди другого з батьків до місцевої ради або органів місцевого самоврядування, з проханням приватизувати земельну ділянку на вказану малолітню особу.

Після отримання заяви місцева рада або орган місцевого самоврядування має надати дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки та прийняти рішення стосовно її безоплатної передачі у власність малолітньої особи.

Також повідомляю, що для безперешкодного виділення земельної ділянки батькам необхідно звернутись в органи опіки і піклування для отримання дозволу на оформлення земельної ділянки на ім’я малолітньої особи. Лише після одержання вищевказаного дозволу батьки можуть отримати правовстановлюючий документ, який закріплює право власності на земельну ділянку за малолітньою особою.

Отже, враховуючи викладене, малолітня особа має право на безоплатну передачу йому у власність земельну ділянку із земель державної та комунальної власності. Але всі необхідні дії, пов’язані із такою приватизацією, мають здійснювати від його імені батьки.