Цілодобово не вщухає на Козятинських залізничних коліях перестук вагонних коліс. І це не дивно, адже Козятин – місто залізничне. Особливе враження на кожного пасажира, який, хоча б раз у житті подорожував Південно-Західною залізницею справляє красива, архітектурно витримана, довершена споруда залізничного вокзалу, і напевно, кожен, по-доброму, заздрив місцевим корінним жителям ХІХ ст., які могли спостерігати ту первозданну красу Козятинського дива. На той час – це був один із кращих вокзалів усієї російської рейкової мережі, там вирувало життя, панував постійний рух, безперервно змінюючи натовп пасажирів.
Унікальна перлина Козятинщини належить до пам’яток архітектури ХІХ ст. Царський проект на будівництво пасажирської станції в містечку Козятині був затверджений у жовтні 1887 року (11 листопада за старим стилем). Вокзал будувався з 1888 по листопад 1889 року.
Автором цієї величавої споруди у вигляді білого пароплаву, серед рейкової мережі є добре відомий в Україні, Росії і в далекому зарубіжжі митець, архітектор Валеріан Іванович Куліковський (1835-1919 рр.), котрий служив з 1875 року архітектором управління Південно-західної залізниці у Києві. Керував будівництвом 28-річний, на той період молодий інженер, а в майбутньому відомий український архітектор Олександр Васильович Кобєлєв (1860-1942 рр.) Ще й досі в російських архівах зберігається кошторис «На постройку пассажирского здания на станции Казатин» від 11 листопада 1887 року, складений Товариством Південно-Західних залізничних доріг, де зазначено, що на будівництво необхідно 292111 рублей. «Илюстрированном путеводителе по Юго-Западным казенным железным дорогам» 1899 року зазначено: «Казатинский вокзал – один из лучших вокзалов русской рельсовой сети. Здание вокзала расположено островом, т.е. с обеих сторон его проложены рельсовые пути, это значительно усиливает пропускную способность станции и дает возможность одновременно принимать и отпускать несколько поездов, устраняя в то же время хождение пасажиров по путям. Внутри зала останавливает на себе внимание роскошная овальная зала І и ІІІ класса, масса света и воздуха, изящная орнаментовка, стильная Мемель – все это делает эту залу одну из лучших во всех отношениях среди буфетных зал на русских железных дорогах.».
Перевага Козятинського вокзалу над іншими ще була в його електрофікованості. Всі інші, крім Жмеринки, з 375 на Південно-Західній залізниці у 1931 році освітлювалися газовими ліхтарями. З цієї причини увечері виглядав особливо ефективним, а електричні ліхтарі чудово висвітлювали усю станцію і її колійне господарство. В період Великої Вітчизняної війни і під час окупації вокзал функціонував на європейський лад – цілодобово, а вокзальний ресторан перетворився у містечковий розважальний центр усіх, для окупантів і офіцерів-транзитників, перебувавши на той час на станції у ешелонах. Напередодні визволення Козятина від окупантів фашисти замінували вокзал і мали намір його підірвати. Однак цього не допустили козятинські патріоти, члени підпільної організації «Залізничник», що діяла з 1941 по 1943 роки в місті Козятин. Вокзал станції, зокрема, ресторан має ще одну особливо цікаву річ – красиву, величаву, багатоярусну кришталеву, на каркасі з бронзових листочків люстру. Існує переказ, що вона сьогодні прикрашає один із залів Одеського оперного театру, потрапивши туди з тамтешнього порту, звідки її намагалися вивезти напередодні визволення окупанти. Тому сучасний ресторан Козятинського вокзалу прикрашає майстерно виготовлена німцями копія. В післявоєнний період вокзал був добудований, що не зіпсувало, а вдало доповнило архітектурний ансамбль.
У 1987 році старовинну споруду вокзалу станції Козятин внесено рішенням облвиконкому за № 299 до списку пам’яток архітектури місцевого значення. За час існування пам’яткою архітектури, перлиною Південно-Західної залізниці милувалися відомі постаті: російський цар Микола ІІ, політичний діяч Михайло Грушевський, гетьман Павло Скоропадський, командири Червоної Армії – Микола Щорс, Василь Боженко, російський поет Володимир Маяковський, письменник Василь Земляк, також керівники, урядовці різних рангів соціалістичного періоду – Микола Хрущов, Леонід Брежнєв.
.png)
Коментарi