Козятинська міська бібліотека

Андрій Григорович Костіков,
вчений-конструктор, генерал-майор інженерно-авіаційної справи,
ініціатор створення реактивної установки «Катюша»,
Герой Соціалістичної праці

29.10.1899-05.12.1950

Народився в містечку Козятині, на той час Бердичівського повіту, Київської губернії в родині селян, але проживав у місті залізничників недовго. Родина з маленьким хлопчиком переїхала на Смоленщину до Росії. Там він юнаком закінчив сільську школу і в 1911 р. став учнем слюсаря однієї з Московських технічних контор.Здобувши спеціальність, працював на відомому тоді Сущевському заводі.

Трудова біографія майбутнього генерала писалася також на підприємствах перед революційного Петрограда. Звідти відправився А. Г. Костіков на рідну Україну. В Києві молодому робітнику довелося взяти участь в складі однієї з революційних бойових дружин 58-го Київського стрілецького полку в боротьбі з білополяками. Під час цих дій потрапиву полон, а після втечі у квітні 1921 р. вирішив назавжди поєднати свою долю з армією. Щоб стати кадровим офіцером, вступив до Київської військової школи зв’язку, а пізніше до військово-повітряної академії ім. Жуковського.

Йшов 1933 р. А.Г. Костіков був направлений в розпорядження наркомату боєприпасів. Його було призначено в науково-дослідний інститут № 3, спочатку інженером, пізніше – головним інженером, директором інституту, водночас – головним конструктором. Через 26 днів після віроломного нападу фашистської Німеччини Указом Президії Верховної Ради нашому земляку було присвоєно звання Героя Соціалістичної праці з врученням Золотої медалі «Серп і молот» за номером 13 та ордена Леніна. Пізніше, в 1942 р. А.Г. Костіков був удостоєний Державної премії І ступеня. А наступного року став членом-кореспондентом Академії наук.

Ще навчаючись у військово-повітряній Академіїім. Жуковського Костіков А.Г. захопився реактивною технікою і став одним із організаторів групи по вивченню реактивного руху. Дещо пізніше, коли маршал Тухачевський заснував перший у світі реактивний науково-дослідний інститут, у ньому й став працювати Андрій Григорович. Очолював цей інститут І.Т. Клеймонов, заступником у нього був С.П. Корольов. Костікову доручили посаду начальника відділу рідинних двигунів.

То був складний, трагічний час. Новий заступник начальника науково-дослідного інституту Лангемак, який змінив на цьому посту Корольова, наказом народного комісара оборонної промисловості від 27 березня 1937 р. за лабораторну розробку ”Теоретичне обґрунтування і створення реактивних снарядів та бронебійних бомб “ був премійований. Але не пройшло й року, як Лангемак і директор інституту Клеймонов були засуджені, як вороги народу і обірвалось їхнє чесне життя.

Науково-дослідний інститут очолив Слонімер. Костікову доручили виконувати обов’язки головного інженера. Андрій Григорович відчував, що на нього падає тінь підозри товаришів у причетності його до репресій співробітників інституту. На ту пору також були арештовані Корольов та Грушко. Пройде ще чимало часу, коли у 1989 р. прокуратурою буде доведено, що ніяка вина за нашим земляком не числиться.

Він наполегливо працював на посаді головного інженера. В лютому 1938 р. науково-дослідний інститут отримав від головного артилерійського управління завдання створити індивідуальні пускові установки для стрільби реактивними снарядами. В серпні цього ж року талановитий інженер Гвай запропонував проект мобільної багатозалпової установки для стрільби реактивними снарядами. До того ж розробив тактику застосування нового виду зброї. Згідно неї на заряджування установки 24 снарядами виділялося 3-4 хвилини. Тривалість залпу складала кілька секунд. А вслід за випуском останнього снаряду установка залишала свою позицію і переходила в інше місце, чим і уникала відповідного вогню ворога. Проект підписаний його авторами – Гваєм та Костіковим, був направлений замовникові. В офіційному поданні директора інституту в Наркомат Костікова представлено ініціатором створення установки. Почалася прискорена розробка проекту грізної зброї. І вже 1 листопада 1938 р. установка зробила перший залп. Результати були приголомшуючі і непередбачені. Це був початок народження славнозвісних «Катюш».

В лютому 1940 р. директор науково-дослідного інституту Слонімер доповів у ЦК ВКП(б), що установка для стрільби реактивними снарядами пройшла всі випробовування і отримала при цьому високі оцінки, однак на цьому справа припинилася з причини відсутності необхідних засобів.

Незважаючи на це, в інститутських майстернях все-таки були виготовлені 7 бойових установок, що пізніше ввійшли до складу окремої експериментальної батареї. Через 3 місяці ці «Катюші» й випустили перші свої снаряди по ворогові. Уже йшла Велика Вітчизняна війна. Тоді ж у трагічному для нашої України сорок першому і почала набирати широкого розмаху реалізація державної програми на забезпечення ракетною зброєю бойових частин.

У 1942 р., коли народжувалися темпи виготовлення «Катюш» і їх застосування на фронті, генерал-майор інженерно-авіаційної справи А.Г. Костіков був призначений директором і головним конструктором науково-дослідного інституту № 3. На порядок денний виносилися всі складні завдання. В липні того ж року рішенням Державного комітету оборони країни інститут спільно з наркомавіапромом отримав наказ у стислі строки розробити проект швидкісного реактивного винищувача-перехоплювача. Тоді ж науково-дослідний інститут було перереєстровано в Державний інститут реактивної техніки і передано у відання Раднаркому СРСР.

Наркомат авіаційної промисловості з якихось причин не взяв участі у виконанні поставленого завдання. Ситуація ускладнювалася ще й тим, що значна частина спеціалістів інституту з технічним обладнанням була евакуйована у Свердловськ. І все ж восени 1943 р. замовлення було виконано. Залишилося лише дещо удосконалити. Але у визначений строк бойовий літакнебуввиготовлений і на початку 1944 р. А.Г. Костікова звільнили з роботи. Вслід за цим його арештували. У восьми томах кримінальної справи знайшли місце і шпигунство, і шкідництво, його було позбавлено авторства на конструювання «Катюші». Під час арешту у тюремних умовах Костіков продовжував наукову діяльність. Його записи, розрахунки постійно перевірялися. Спеціалісти, яких залучали до цього слідчі, бачили в роботі військового конструктора чимало корисного і потрібного. Ці люди, мабуть, і доводили перед ким слід, необхідність звільнення Андрія Григоровича з під арешту. І це сталося 28 лютого 1945 р.

Після цієї фізичної і моральної травми він прожив лише 5 років. За цей час пропрацював в науково-дослідному інституті № 24, де виконував важливі спеціальні завдання Наркомату боєприпасів. У1947 р. він був призначений уповноваженим радянської окупаційної зони Німеччини від Академії наук СРСР.

Помер наш славний земляк 5 грудня 1950 р. Виснажлива праця, нервові потрясіння передчасно зупинили биття серця кавалера двох орденів Леніна, орденів Червоного Прапора, Трудового Червоного Прапора, Червоної Зірки. Під час святкування 50-річчя Перемоги в Великій Вітчизняній війні була відкрита меморіальна дошка на будинку по вулиці Васьковського 21, де народився наш земляк.

Публікації про А.Г. Костікова:

Демченко І., Страшний В. Родом з Козятина // Вінниц. правда.- 1990.- 6 трав.

Паламарчук В. Конструктор «Катюші» - подолянин // Робітн.газ.-1990.- 9 трав.; // Патріот Батьківщини. - 1990. - 13 трав.

Страшний В. Пам’ятає світ вічний, світ живий // Вінниччина.-1995.-10 черв.

Семчук Л. Реабілітований співавтор «Катюші»: [Фото А.Г. Костікова]// Вісн.Козятинщ. -1999.-19 трав.

Совко В. Біля колиски «Катюші» // Вінниччина.-2001.- 30 жовт.

Макаревич Л. Автор «Катюші» - наш земляк // Вісн.Козятинщ.-2003.-14 трав.

Гутін О. Винахідник «Катюші» народився в Козятині // RIA-Козятин.-2006. - 10 серп. - № 32. - С.4.