Козятинська міська бібліотека

Працював науковим співробітником Центрального державного історичного архіву, а з 1974 року перейшов на журналістську роботу ­– спершу кореспондентом газети «Друг читача», згодом редактором відділу журналу «Ранок», завідувачем відділу прози журналу «Дніпро». 1986 року перейшов на самостійну творчу роботу. 1991-1998 рр. – прес-секретар української Республіканської партії. У 1998 р. випробовує себе як політична постать – балотується до українського парламенту. З 2003-го – головний редактор видавництва «Дніпро». Працював заступником голови Національної спілки письменників України.

Член Національної спілки письменників України, член Асоціації українських письменників. Автор багатьох книжок прози, зокрема збірок повістей та оповідань «Перший сніг» (1977), «Живиця» (1982), романів «Праліс» (1986), «Ностальгія» (1989), «Тінь сови» (2000). Новим етапом у творчості В. Шкляра стали романи «Ключ» (1999), «Елементал» (2001), «Кров кажана» (2003), «Залишенець» («Чорний Ворон», 2009), «Маруся» (2014), «Чорне сонце. Дума про братів азовських» (2015). За роман «Ключ» письменник отримав відразу чотири літературних премії: гран-прі конкурс «Золотий Бабай», премії журналів «Сучасність» і «Олігарх», премію міжнародного конвенту фантастів «Спіраль століть».

2002 року — Міжнародний літературний конкурс «Коронація слова», перша премія в номінації «Роман» — за роман «Елементал».

2011 року Комітет з Національної премії імені Тараса Шевченка присудив Василеві Шкляру цю найвищу літературну нагороду за роман «Чорний Ворон» («Залишенець»), однак письменник відмовився отримувати премію на знак протесту проти перебування на посаді міністра освіти Д. Табачника.

Згодом у Холодному Яру біля пам’ятника на місці останнього бою отамана Василя Чучупака, вперше в нашій історії, Василю Шкляру було вручено Народну Шевченківську премію. Кошти на неї були зібрані меценатами та звичайними громадянами України. Грошовий еквівалент нагороди – 260 000 грн. письменник переказав у фонд екранізації роману «Чорний Ворон». Роман «Чорний Ворон» перекладено англійською, словацькою, португальською. Причому португальською мовою він побачив світ у Бразилії.

2011 р. — Василь Шкляр входить до складу журі літературного конкурсу «Юне слово».

У доробку письменника – документальна публіцистика, зокрема книги «Під ключем журавлиним», «Вогонь Чорнобиля», публікації в пресі. Він має найвищу журналістську відзнаку «Золоте перо» (1995).

Твори Василя Шкляра перекладаються багатьма мовами, зокрема англійською, болгарською, вірменською, шведською, словацькою, російською та ін. Живе і працює в Києві.